Верным быть - это важно, конечно,
Курсом плыть, что ведет в бесконечность,
И в штормах не теряться, идти постоянно вперед,
Быть для друга опорой надежной,
Доверяться всегда осторожно,
Помня то, что Иисус даже людям Себя не вверял.
ПРИПЕВ:
Только Бог, Он надежен, как вечность,
Только Он приведет в бесконечность,
Он секрет сохранит
И поможет друзей обрести.
Ты не бойся, когда среди ночи
За Собой вдруг позвать Он захочет,
Он поможет тебе по бушующим волнам пройти.
Пусть вокруг все бурлит и клокочет,
Жизнь без радости кто-то пророчит,
Ты не верь и за Богом
Все время упрямо иди.
И однажды, пройдя через бурю,
Ты увидишь картину такую:
Море света, любви,
Глаз не сможешь тогда отвести.
И пусть бури тебя не пугают,
У детей Божьих участь такая:
Через тернии к звездам и к чистому небу идти.
Если вера твоя возрастает,
Значит, с сердца вся накипь слетает,
И откроет нам Бог,
Что на разум не может придти.
Только Бог, Он надежен, как вечность,
Только Он приведет в бесконечность,
Он секрет сохранит и поможет друзей обрести.
Ты не бойся, когда среди ночи
За Собой вдруг позвать Он захочет,
Он поможет тебе по бушующим волнам пройти.
Прочитано 14494 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
