Для чего ломают копья
Досточтенные мужи?
Мало дали им по попе
Их суровые отцы?
Мало пожили на свете,
Коль за ними нужен глаз,
Что ведут себя, как дети,
Словно ходят в первый класс?
Расшумелись они в Думах -
Ругань, спорят горячо,
Всем известны, только думать
Не умеют хорошо.
Сотрясают в стенах воздух,
Выпуская лишний пар,
Только с виду они грозны,
А на деле - лишь пиар.
Раскрывая пасть до уха,
И свободу дав рукам,
Производят показуху
В депутатах нынче - хам.
Если кто неслышно дышит,
Хлеб в молчании жует,
Занимает свою нишу,
И по совести живет,
И прослыв для всех тихоней,
Тише вод и ниже трав,
Своей чести не уронит,
И, конечно, будет прав.
Говорит он тихо, редко,
Его слово, как бриллиант -
В скромности оправы метко
Расположенный талант.
В этой скромности есть место
Для величия Творца,
Никому при нем не тесно:
Он - в объятиях Отца.
Стать известным не стремится,
Но у Бога он велик,
Про таких и говорится -
Мал, да дорог золотник.
И тогда лишь я поверю
Демократии дарам -
Когда Думой завладеют
Вот такие, а не хам!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
